Гаї шумлять –
Я слухаю.
Хмарки біжать –
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.
Гей, дзвін гуде –
Iздалеку.
Думки пряде –
Над нивами.
Над нивами-приливами,
Купаючи мене,
мов ластівку.
Я йду, іду –
Зворушений.
Когось все жду –
Співаючи.
Співаючи-кохаючи
Під тихий шепіт трав
голублячий.
Щось мріє гай –
Над річкою.
Ген неба край –
Як золото.
Мов золото – поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.
Рік 1914.
Рекомендуємо прочитати біографію Павла Тичини.
Аналіз вірша Павла Тичини “Гаї шумлять”
Вірш Павла Тичини «Гаї шумлять» — це тонке й вишукане поетичне полотно, яке передає гармонію природи та внутрішній стан ліричного героя. Поет використовує прості й водночас глибокі образи, що зливаються в єдиний потік злиття людини з природою. Тичина майстерно передає відчуття радості й натхнення, які виникають у його душі під впливом природних явищ — шелесту гаю, хмар, що біжать, дзвону здалеку. Ліричний герой, занурюючись у природу, знаходить емоційне піднесення та душевний спокій, що відображає ідею гармонії людини й навколишнього світу.
Структура вірша побудована на ритмічних повтореннях, що додають музикальності та динаміки тексту. Поет використовує такі художні засоби, як:
- Алітерація («шепіт трав голублячий»);
- Епітети («золото поколото», «ласкавий шепіт»);
- Порівняння («мов ластівку», «як музика»).
Ці засоби підкреслюють емоційність і глибину почуттів, які переживає ліричний герой, і водночас створюють образний і звуковий ефект, що робить вірш по-справжньому мелодійним.